МИКОЛА ЦЕЛУЙКО


У малярстві Миколи Целуйка (1937-2007) досвід львівської мистецької школи в деяких питомих формальних ознаках був перехоплений авторською інтуїцією, що далі «розкотилося» по його творчій долі рясними посівами поетичних станів, смислових інтонацій та образно-пластичних знахідок. Навіть розрізнені в часовому і тематичному діапазонах твори розкривають широкий спектр ідей, якими жив художник. Поміж елегійністю та експресивністю вилаштувалися певні пункти чуттєвої схвильованості, делікатно градійованого відчуття щастя й задуми про вічне.
         Творчий характер і професійні критерії Миколи Целуйка кореспондують з середовищем його формування. Фахову освіту здобував у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва у 1959-1965 роках, у період багато в чому визначальний для перспектив мистецької галузі в Україні. Атмосфера духовно-культурного піднесення, можливість глибше прислухатися до свого національного єства через власну емоційну та соціальну ідентичність сприяла диференціації авторських концепцій мистецтва серед молодої генерації художників. Чимало однокурсників Миколи Целуйка, уродженця Харківщини (село Слатіно Дергачівського району), згодом досягнули значимих результатів у різних творчих галузях, а сам він, з дипломом випускника за спеціальністю «художнє оформлення тканин», поїхав у місто Херсон, де розпочав працю на бавовняному комбінаті. За більш ніж сорок років йому вдалося стати одним з найкращих фахівців у проектуванні композиційних ескізів малюнків для жакардових портьєрно-драпірувальних тканин. Спершу на посаді художника-дессинатора, а згодом провідного художника Херсонського бавовняного комбінату, він втілював у промислові розробки велике число зразків, деякі з яких отримали престижні відзнаки міжнародного рівня (1975, 1977, 1978, 1981, 1987 роки). Ґрунтовності авторських пропозицій Миколи Целуйка додавало те, що в пошуку певної дизайнерської ідеї він уважно працював з джерелами, насамперед з етнографічними пам’ятками. Системність у методиці дозволяла йому знаходити вихід як на практику (це стосувалося не лише ескізування зразків тканин, але й праці над тематичними гобеленами і декоративними панно), так і на теорію (це дозволило йому викладати дисципліни «Основи композиції малюнка» та «Дизайн текстильних виробів» на кафедрі ткацтва і дизайну Херсонського державного технологічного університету.
         В такій багатій конфігурації творчої активності малярство займає осібне місце. З одного боку воно є нормою професійного такту художника, для якого малювання є обов’язковою («службовою) програмою на кожен день, а з іншого – щось значно сильніше й глибше, як «вигини» у внутрішній процесуальності життя, як чуттєва спонтанність. Натомість між такими двома іпостасями творчого акту знаходяться і спільні пункти перетину. Ангажованість в пошуках національних та універсальних критеріїв при проектуванні промислових взірців тканин як суто виробнича стратегія збалансовується особистісним чинником в поглядах на джерела гармонії, на проблему стилю, композиції, колірно-тонального оснащення твору тощо. Микола Целуйко не роздвоювався щодо свого розуміння професійних задач. Прагматика цеху не підкорила собі його серця задля формалізації певної творчої ідеї. Тому малярство відстежувало більш тонкі спостереження над життям. Воно давало вихід екзистенції, а також апелювало до системи духовно-моральних і етичних вартостей, яка в особливий спосіб розкривалася у поетично-філософській рефлективності малярських образів.
         Картини Миколи Целуйка тематично відповідають географії його творчих відряджень, приватних поїздок – Кавказ (Баку, Сухумі), Середня Азія (Самарканд, Бухара), Прибалтика, Молдова, Росія, а також різні регіони України – Крим (Судак, Феодосія), Карпати, Седнів. Вони передають повітряно-просторове середовище відповідних місць через ліричне відчуття самого автора. Попри те, що такого роду твори Миколи Целуйка не передбачали формально-образних експериментів, вони є доволі розмаїтими за засобами виразу. Пластичний ключ до кожного мотиву або до циклу шукався у відповідності до джерела інспірації. Інтуїція кожен раз підказувала автору систему засобів, якими відповідний мотив міг отримати глибоко вмотивоване мистецьке вивершення.
         По картинах Миколи Целуйка можна познайомитися з різними живописними стратегіями XX століття, починаючи від символізму і постімпресіонізму. В одних рішеннях автор розбирається з найтоншими відтінками кольору, смакуючи нюанси в перетіканнях об’ємної форми, в інших широко синтезує натурний матеріал, будуючи образ через зіставлення найбільш загальних мас. Задля підсилення емоційного враження художник міг активізувати письмо, роблячи «точні» удари відкритого кольору в місцях відчутої феєрії природи. Деякі пейзажі підкуплюють вдало організованими площинами, в руслі декоративної живописної задачі. Малярська манера Миколи Целуйка так і визначилася в діапазоні інтуїтивного та експресивного письма, в множинності глибоко суб’єктивних відчуттів простору Життя і проблематики мистецтва…
         Трагічна загибель Миколи Целуйка дає привід до більш концентрованого погляду на його творчу долю. В загальній хронології культурно-мистецьких явищ другої половини XX – початку XXI століття не так просто зауважити ті творчі нурти, які визначали цілісність духових та естетичних шукань українських художників. Так звані «хрестоматійні (репрезентативні) приклади» з історії мистецтва несправедливо відсторонили увагу від цілого ряду значимих явищ образотворчості, в яких феномени мистецтва розкрилися подекуди більш значимо і яскраво. Посмертна виставка творів Миколи Целуйка спонукатиме до поглиблення наукових запитів щодо висвітлення мистецьких процесів відповідного періоду. Спадщина художника, що позначена цілим рядом неординарних професійних прикмет, заохочує до більш тонких методологічних підходів до кваліфікації та інтерпретації національного мистецтва.

Роман Яців